Головна Творча вітальня Ти серце своє віддав нам (Ярослава Потеляхіна)

Ти серце своє віддав нам (Ярослава Потеляхіна)

Минає осінь... Пройшло літо, весна. А тебе, наш батьку дорогий, забрала у нас зима. Часто-часто ти навідувався до нас. Подзвониш, бувало, у двері і ховаєшся – граєшся з нами. Ми ж бо не бачимо. Та твоє особливе, неповторне дихання ми здаля впізнавали. Тепер ти навіки заховався в небесній височині. Та Велике серце твоє, добра, весела вдача, золоті руки, які вміли, здається, робити все на світі, щедра й велика душа - не забудуться ніколи. А справам твоїм ліку немає!

 Минуло вже 35 років, як Я увійшла у сім'ю мого чоловіка Володі. Тоді я ступила на життєву ниву, рясно засіяну несподіванками та випробуваннями. І стали Ми обробляти її разом з дивовижною людиною: великим життєлюбом, мудрим нашим батьком,- Миколою Артемовичем. Так і хочеться сказати: "справжній Микола-Чудотворець". Як він розумів незрячих! Пригадую наше весілля. Напередодні трохи дощило. Батько, приїхавши вперше в село, назбирав усілякого гілляччя і встелив ним дорогу, де ми проходили, щоб я не забруднила свою весільну сукню. А як він умів веселитися: як танцював у нас на весіллі, з усіма моїми сестрами і мамою перетанцював.

 І прийшла я в сім'ю, де були любов, затишок, тепло. Бракувало лише зору нам з Володею і слуху його батькам. Треба сказати, що Микола Артемович більше 50 років пропрацював у будівництві: брав участь в оздобленні палацу культури "Україна", будував житлові будинки, багато років працював у бібліотеці ім. Вернадского столяром.

 І от, у 24 роки, я з чоловіком і з трирічною донечкою (теж незрячою) стала господинею затишної квартири, котру для нас випрацював знову ж таки Микола Артемович. Стали Ми потроху обживатись. Куди не глянеш, всюди видно невтомні руки нашого батька - паркет настелив, кахлі вклав, сам зробив усі допоміжні меблі: шафки, полички, знову ж таки без чиєїсь допомоги засклив балкон. Я дуже вдячна за його останню столярну роботу, яку він виконав у 80 років,– робочий столик на коліщатах, – щоб я могла зі своєю роботою пересуватися по всьому помешканню. Ці мозолясті, зашкарублі від роботи руки не цуралися ні городу, ні кухні, ні прання-прасування і завжди були готові прийти на допомогу своїм і нашим друзям, родині. Незліченну кількість разів він супроводжував нас чи в бібліотеку, чи до школи, де вчилася наша доня, чи на вокзал (аеропорт, якщо була така можливість). Бувало, що ми кажемо: "Ми й самі можемо, цього разу не потрібно допомагати", на що тато відповідав: "Не можу, мама сказала".

 Яким він був люблячим, турботливим і уважним чоловіком! Безмежно цінував і оберігав свою неповторну Мусю – Марію Іванівну. Майже все, що, начебто, мала робити жінка, він виконував сам. До кінця своїх днів Він доглядав дуже хвору дружину.

 Він був справжнім джентльменом і жодне, навіть найменше свято в родині не обходилося без його квітів і поздоровлень. А з якою радістю вони з мамою готувалися до Нового року - в ці дні в домі завжди мала стояти жива ялинка. Допізна вони її прикрашали і не лише її - вся оселя перетворювалася в щось казкове, святкове. В перші дні Нового року ми всі збиралися у батьків, щоб крім Новорічних привітань скласти поздоровлення і з річницею їхнього весілля. І ми спостерігали за ними, такими милими,люблячими, щасливими! На золоте весілля вони попрохали подарувати їм ікону Божої матері. В останні дні свого земного шляху батько часто повторював, що хотів би відійти в інший світ у вишиваній сорочці.

 Лише вони - Марія Іванівна та Микола Артемович були завжди з нами в річницю нашого весілля.

 Якими щасливими були наші батьки, коли їхня онука змогла вступити до Шевченківського університету без жодних хабарів і закінчити його з червоним дипломом! Тоді вони подарували їй білочку-скарбничку, про котру батько ніколи не забував, забігаючи до нас - він завжди поповнював білку кількома монетами. І якою вкрай потрібною вона виявилася перед доньчиним весіллям - скарб зі скарбнички зіслужив свою добру службу.

 Незважаючи на постійну зайнятість, чи то вдома, чи у нас, Микола Артемович намагався слідкувати за подіями в країні і світі, а найбільшою його пристрастю було активне вболівання за київських динамівців і, якщо була така можливість, він утікав до нас, щоб спокійно подивитися гру улюбленої команди. Під час Помаранчевої революції батько теж бував на Майдані, як умів, спілкувався з Юрієм Луценком та іншими учасниками тих подій і на честь перемоги помаранчевих у нас вдома знову квіти, принесені ним. Так, Микола Артемович був справжнім, неголосним патріотом нашої держави.

 Одного травневого ранку лелека приніс доньці і нам дорогий подарунок - крихітне дівча і невтомний вже прадідусь щомісяця приходив привітати свою правнучку, хоча тоді вже розміняв дев'ятий десяток і здоров'я було вже зовсім не богатирське. На честь народження Соломійки ми з чоловіком подарували їй золотий ланцюжок, а батько згодом довершив ансамбль таким же хрестиком.

 Дуже шанували київські батьки мою родину, що живе на Івано-Франківщині - бувало, повертаємося ми з села, а вдома нас чекає дідусь з пательнею смаженої картоплі і своїм кулінарним хітом - квашеною капустою. Його першими питаннями були - як з'їздили, як свати, як поживають мої сестрички. І, головне, чи привезли нові фотографії? Розуміючи, що вже нікуди не поїде, він все одно не переставав жартувати: «Наступного разу я обов’язково їду з вами в село». 

Господи, Царю небесний! Я так вдячна Тобі, що дав мені можливість пізнати таку людину - другого мого батька! Дякуючи йому, ми знали справжнє щастя, змогли доторкнутися до справжньої краси почуттів. Ще довго ми будемо жити в оточенні речей, створених твоїми руками, та вже ніколи-ніколи ми не пізнаємо неповторного смаку твоєї такої хрумкої, запашної капусти.

Яка велика душа у тебе, тату! Одного разу ти прийшов уві сні до своєї доньки і сказав, що не можеш дочекатися переходу у кращий світ любої дружини і що гроші на її поховання ти заздалегідь приготував. Вже відринувши всі турботи житейські, ти все одно пам'ятаєш там про нас, що поки що лишилися тут. Образ твій залишиться світлим-світлим у пам'яті твоїх найближчих і багатьох-багатьох ненайближчих, для котрих ти був і залишаєшся істинним взірцем для наслідування! Вічна пам'ять тобі! Амінь!

 

 

 

 

 

 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити